Існує два основні види карася - золотий і срібний. Золотий - це той самий, з якого японці вивели першу акваріумну золоту рибку, а згодом і усі її численні різновиди. Схрещуючись, білий і золотий карасі дають потомство, в якому життєздатні тільки самиці. Ікру їх запліднюють золоті самці, а іноді - самці-коропи , якщо вони є сусідами з карасем у водоймі.

1.      У карася прекрасно розвинений нюх: він здатний уловлювати мільйонні долі хімічних речовин, які виділяють усі без виключення водні організми.

2.      Помісь золотого карася з білим називають гібридним карасем. Від свого золотого родича він перейняв здатність виживати в тяжких умовах ставків з низьким вмістом кисню у воді, а від білого - уповільнену реакцію на сезонне пониження температури води: восени, коли золотий карась готується до сплячки (перестає годуватися, лягає на ями і заривається в мул), гібридний щосили "гуляє" і живиться як ні в чому не бувало.

3.      Карась - найвередливіша здобич: сьогодні він прекрасно бере, скажімо, на опариша, а завтра без всяких видимих причин поверне від нього ніс, будь-якою наживкою віддаючи перевагу над шматочку білого хліба. Але наступного дня, знову-таки незрозуміло з яких причин, картина знову міняється: білий хліб його вже не цікавить, зате на чорний він ловиться чудово. Тому навчений досвідом рибак-карасятник ніколи не приходить на водойму тільки з одним видом насадки.

4.      Коли карась неактивний і майже не бродить, рибалки часто користуються таким прийомом: беруть довгу палицю і кілька разів проводять нею по дну в точці лову, збаламучувавши мул. До цього місця з розрахунку на легку здобич живого донного корму, наприклад, обожнюваного усіма рибами мотиля, незабаром починають підтягуватися зграйки дрібних карасів - а трохи пізніше, зацікавившись їх поведінкою, нерідко підходять і солідніші екземпляри.

5.      Учені-іхтіологи довго не могли встановити, яким чином карась "бачить" живий корм, що опускається на дно за межами його "сектора огляду". З'ясувалося, що допомагає йому в цьому так звана бічна лінія - вона є у усіх риб і схожа на акуратне стьобання, що йде уздовж тіла, від голови до хвоста. За допомогою цього органу мозок карася реєструє характерні коливання, що створюються у воді дрібною їстівною живністю. Притому карась точно знає, який саме різновид живності їх створює.

6.      Л. П. Сабанеев(1844 - 1898) у своїй монументальній праці про риб Росії вказує, що "по млявості клювання і малому опору, що робиться спійманим карасем, вудіння цієї риби не особливе цікаво". Можливо, в ті часи карась був якимсь іншим, бо багато сучасних рибалок відмічають незвичайну завзятість і скажений опір карася, що попався на вудку.
Він перекидається, кидається в зарості водяних трав, намагаючись заплутати волосінь, намагається підрізувати її гострим променем спинного плавника, а будучи все-таки витягнутий з води, уміло прикидається виснаженим і знесиленим. І цей останній прийом рятує йому життя особливо часто: варто довірливому рибалці злегка розслабитися - і слизький трофей вже на іншому краю водойми.

7.      Карась - справжній токсикоман: до того він небайдужий до всяких незвичайних пахучих речовин, які, здавалося б, не мають ніякого відношення до його звичайного раціону. Найбільш популярні у рибалок такі інгрідієнти для приготування карасів привад і підгодівля, як анісові і валеріанові краплі, кріп, часник, соняшникова олія, тертий сир самих пахучих сортів, екстракт малини, корвалол і навіть гас.

8.      У Німеччині карася називають "селянським коропом".

9.      Одних тільки видів клювання у карася не менше п'яти. Іноді він, як окунь або ротан, сходу топить поплавець; іноді, заздалегідь трохи "потюкав", повільно веде його убік, не занурюючи; буває, відразу піднімає наживку з дна і кладе поплавець на воду. А трапляється, водить і теребить наживку хвилин по 10, після чого випльовує її йде у інших справах.

10.     Коли в ставках у величезній кількості розплоджується далекосхідний ротан, карасеві передрікають швидку погибель: мовляв, цей ненажерливий хижак виїсть усю памолодь, або як мінімум потіснить карася з його кормової бази. Життя проте показала, що в заселених ротаном ставках карась став більший і здоровіший, бо ротан, як всякий хижак, передусім відбраковує слабких і нежиттєздатних.

11.     Карась дуже підозріло відноситься до важкої огрузки снасті. При клюванні "на підйом" варто йому тільки відчути, що вага і опір наживки занадто великі для її розмірів, він тут же її випльовує і покидає точку лову.

12.     Подібно до ляща і коропа, дорослий навчений карась уміє обманювати любителів "риболовлі" сіткою: побачивши сітку, що насувається на нього, від якої нікуди сховатися, він лягає на бік у відповідну за розміром донну ямку, а коли сітка мине її, піднімається і йде в протилежну сторону.

13.     Зовнішній вигляд карася - це, так би мовити, візуальний еталон поняття "риба". Зображуючи в дитячих книжках "рибку взагалі", художники в 99 випадках з 100 несвідомо малюють її схожою на карася.

14.     Карась, мабуть, сама непередбачувана риба з усіх коропових: жодний рибалка, збираючись на полювання карася, не наважиться заявити, що здатний заздалегідь передбачити її поведінку. Ні погода, ні час лову, ні наживка не є вирішальним чинником успіху або неуспіху в його лові. Вважається, наприклад, що якщо дме північний або східний вітер, рибалці на водоймі карася робити нічого. Що кращий час доби для лову карася - раніше ранок, з 7 до 9 годин. Що карась не терпить швидкої зміни світла і тіні на воді від хмар, що біжать з великою швидкістю. Що карась - денна риба, і вночі його не ловлять.Що ранньої весни, коли вода ще як слід не прогрілася, марно намагатися упіймати карася на рослинні насадки. Практика, проте, постійно спростовує ці прописні істини.

Тіло щуки сильно витягнуте і з боків трішки сплюснуте. Голова велика, подовжена, з великим ротовим отвором, розміщеним горизонтально. Нижня щелепа трішки довша за верхню. Щука досягає в довжину 1,5м при вазі 24кг і більше. Ця риба мешкає в прісних і солонуватих водах. В Україні не водиться тільки в передгірських і гірських річках.

Молодь щуки харчується планктоном, але досить швидко переходить до звичайного способу життя хижака. Цим рибам властивий канібалізм. Щуки ведуть поодинокий спосіб життя, постійно ховаючись серед водяних рослин.

Годується щука в день, ніч проводить в своєму укриті. Цікаво, що в щуки поганий зір. Вона розміщується поблизу місць, де збирається дрібна риба. Хижак придивившись і вистеживши свою жертву, стрімко кидається не неї і пожирає. Щука чудовий пловець, але на короткі дистанції.

Місця проживання щуки виявити досить легко, адже під час охоти на дрібну рибу вона веде себе дуже шумно.

Щука – це найбільш ненажерлива із всіх видів риб, що зустрічаються в нашій країні. Любить дрібну рибу (і не тільки дрібну), жаб, раків і мишей.

Вилов щуки починається з травня. В цей період бувають дуже гарні улови, ловити можна на протязі всього дня. Влітку щука клює гірше. Найкращий ж період – це осінні місяці (жовтень, листопад), коли риба інтенсивно годується з ранку до вечора. Тут гарного улову можна очікувати навіть о півдні. 

Щуку, як правило, ловлять на живця і спінінгом, зимою – на жерлиці. Спосіб рибалки на спінінг дуже зручний: немає необхідності в добуванні живця і його збережені. Достатньо придбати декілька штучних приманок (блешень). Їх дуже зручно зберігати – і кожну хвилину вони готові до подорожі на рибалку.